Не стоит украинцам оскорблять свой народ и своих предков, коверкая разными…
Не стоит украинцам оскорблять свой народ и своих предков, коверкая разными способами слова на основе корня рус, русь
Автор: Владимир Басманов
В последний месяц не мало жителей Украины, пытаясь как-то "задеть" бурятов, калмыков, дагестанцев, Шойгу, и, конечно, русских из РФ, употребляют слово "рус*я" с оскорбительными намерениями. Последний раз это слово я слышал от Евгения Александровича Жукова, начальника патрульной полиции Украины.
Если еще можно как-то понять, когда его используют граждане Украины не славянского происхождения, но употребление такого слова представителями восточно-славянских народов является крайне идиотичным. И не потому что это слово придумано и используется чеченцами, воевавшими с русскими и украинцами, гражданами РФ, во время чеченской войны (1994-2021 (в 2021 была ликвидирована последняя значительная группа боевиков имевших отношение к данному конфликту - ред.)), и шире - вообще кавказцами, имеющими конфликты со славянами в РФ, и не только потому, что тысячи и тысячи русских граждан Украины состоят в теробороне и ВСУ, а по гораздо более весомым соображениям.
Русь - название государства предков украинцев (наших общих с украинцами предков - ред.).
Руський и русин - самоназвание украинцев даже еще в XX веке.
В комментариях в youtube мне на днях попались комментарии некоторых украинских, видимо, подростков, которые на полном серьезе писали, что к Украине не имеют отношения никакие слова со словом Русь, рус. Но если подростки еще могут быть неграмотными, то взрослым людям разумно немного больше знать о своих предках.
И далеко никуда ходить не нужно. Это не какие-то "тайные, малоизвестные научные работы", это то, что пишут более грамотные украинцы в какой-нибудь даже Википедии.
Процитирую, чтобы не было ни у кого сомнений:
Ру́ський (прикметник) (давньоруськ. руськии, пол. ruski) — в українській мові такий, що відноситься до часів Русі або до її населення — русі (наз. відм. однини — русин), чи їхніх нащадків — українців. Для позначення жителів саме давньої Русі, середньовічної Київської держави, та до держав спадкоємців: «Королівства Русь» (Галицько-Волинського князівства), Великого князівства Литовського та Руського та Великого князівства Руського XV ст., та Великого князівства Руського що мало постати на теренах Українського гетьманату, часто також вживається термін давньоруський / давньоукраїнський. Не випадково саме так іменувалася адміністративна одиниця Руське воєводство.
Народ Руський (лат. Genus Ruthenicum) — одна з державотворчих націй у таких середньовічних східноєвропейських державних утвореннях, як Велике князівство Литовське і Річ Посполита Обох Народів.
Етнічне визначення руський у розумінні «український» безперервно зберігалося протягом багатьох століть. Русинами називали себе українці у Великому князівстві Литовському, а у львівських міських книгах від 1599 р. навіть використовується термін «руська нація» (Natio Ruthenica). У часи Козаччини для українців також природною і звичною була стара назва їхнього краю — Русь, а їх самих — русини. Та й уся Західна Європа протягом багатьох віків на означення України вживала назву «Русь». Особливо стійкою ця назва виявилася в західному реґіоні України. Навіть в другій половині XIX - початку XX ст. прикметник руський (тобто «український») ще входив до назв різних західноукраїнських політичних партій, літературних і наукових угруповань, альманахів, окремих праць тощо. Наприклад: «Головна руська рада» — перша українська політична організація в Галичині, що виникла у Львові 2 травня 1848 р., просвітнє товариство «Галицько-руська матиця», «Собор руських учених» (1848 р.), «Руська трійця» (українські письменники М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький), чотиритомна «Історія літератури руської» (тобто української) О. Огоновського, «Історія Русів». В 1907 році у м. Самбір було створено «Товариство руської шляхти» та ін.
Протягом XIX ст. для більшості українських культурних діячів характерне одночасне вживання понять Русь, Україна, руський, український, руські, українці тощо. В XX ст. у зв'язку з боротьбою за незалежність у всіх сферах життя, переважає вживання понять Україна, український. Після набуття Україною незалежності у кінці XX ст. українці в усьому світу повертаються до осмислення своєї історії і стародавньої культурної спадщини, повертаючись до вживання понять русин, руський, так само як запроваджуючи нові (україноруський, від назви Україна-Русь, Українська Русь).
Назва «русини» збереглася й дотепер у самоназві українців Закарпаття та Східної Словаччини. Наріччя русинів (одне з деяких нарічь теперішньої української мови) й досі називається руська (або русинська). У селах центральної України і західної України й досі можна почути «він говорить якось не по-руськи», що означає «він говорить не по-нашому, не мовою Русі».
А для любителей истории добавлю еще некоторые источники:
Повесть Временных Лет, а именно Лавре́нтьевская ле́топись (закончена в 1377 году и считается, что в точности повторила тверской свод 1304 года, и, как считается, эта часть имеет основанием текст вообще XII века). В любом случае летопись написана в "домоскальский" период и хранилась во владимирском монастыре:
страница 59 первый столбец:
"Пришедъ бо Кыеву, глаголаше сице, поведая людемъ, яко на пятое лето Днепру потещи вспять, и землямъ преступати на ина места, яко стати Гречьскы земли, а Русьскей на Гречьской, и прочимъ землямъ изменитися",
странице 92 левый столбец самый верх:
"...рглъ еси ножь в ны, егоже не было в Русскей земли.",
"биша же Таза, Бонякова брата, а Сугра яша и брата его, а Шаруканъ едва утече. Отбегоша же товара своего, еже взяша русскии вои месяца августа въ 12 день, и възвратишася в своя си с победою великою."
Страница 96 второй столбец:
"И победиша половце русскии князи."
Страница 97 первый столбец:
"В лето 6633, индикта третьяго лета. Преставися благоверный и великый князь русскый Володимеръ"
Страница 98:
"Потом же услышавше половци, яко умерлъ есть Володимеръ князь, присунушася вборзех и наворопиша изгоном къ Барочю и ко Бронь князю, хотящю полонити торкы проклятыя и с теми повоевати Русску землю."
Страница 102:
"Отець мой Курьске не седелъ, но в Переяславли, и хочю на своей очине смерть прияти, оже ти, брате, не досыти всю землю Русскую держаще, а хочешь и сее волости."
В Лаврентьевской летописи есть и русские, и роуськие, и русьские, и русины. В другой древней летописи, Ипатьевской (1425 г.), на сотню руск- встречается несколько раз и руськ- . Но все это про одно и тоже.
Казанский летописец:
"Рустей же силе велице суще и всегда казанцев прогоняху, биюще: на единаго бо казанца сто русинов, а на два двѣсте..."
"… Како бо можаху битися казанцы с такими рускими силами многими, яко быти на единаго казанца русинов 50!"
"… Воин же той русинъ остави то все в мечети грабити и тече к дружине своей и повѣда имъ о цари, с ними же и поскочи на царя, а иныя на жены устремишася."
Повесть о Тимофее Владимирском, XV век:
"И сказа ему о себе, яко "пленник есть, русин, бежа ис Казани на Русь, и слышах тебе по руски поюща великий стих богоматере, еже есть богородичен, любезнейший есть той стих всех стихов богородичных, и у нас его на Руси поют честно, славящий пресвятую богородицу нашу молитвенницу и заступницу."
Хождение за три моря Афанасия Никитина:
"И пошли есмя в Дербенть, заплакавши, двема суды: в одном судне посол Асанбѣг, да тезикы, да русаков нас десеть головами"
"И Булатбегъ послал скорохода ко ширваншибегу, что: «господине, судно руское розбило под Тархи, и кайтаки, пришед, люди поимали, а товар их розграбили»."
Все это пишу не для того, чтобы убедить кого-либо, что якобы русские (современные) и украинцы (современные) - один народ, это не так c XV века (как исландцы - не норвежцы, а голландцы - не немцы), а для того, чтобы не плевали люди в своих собственных предков.
